ГромадянинUA. Саша Кладбіще

29

Поетка і співачка у стилі дарк-кантрі Саша Кладбіще
АНДРІЙ ГЛУХЕНЬКИЙ: Доброго дня. У нас специфічний день сьогодні – Хелловін. Тому
у нас спеціальний гість на цей день, який розповість нам про ті сторони життя, про які
більшість з нас навіть не замислюється. У нас в гостях поетеса, співачка. І заразу хочу
про містику. Ось ваша творчість якась американська гоголівщина. Чому ви прийшли до
цієї теми?
САША КЛАДБІЩЕ: Ми хотіли поєднати американську й українську містику. Так, це
гололівщина, але з американським присмаком. Більшості учасників гурту подобається
американська сцена в кантрі-напрямку. Ми хотіли зробити щось на кшталт цього, але не
хотіли повторюватись. Бо в Америці такого багато. Ми потихеньку, намацуючи теми,
вирішили, що будемо грати американську музику, але з українським колоритом.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Чим зумовлений підбір інструментів? Бо у вас є банджо, є ударні, і таке
звучання дійсно з одного боку кантрі, з іншого боку, якщо не помиляюсь, у вас
коломийки.
КЛАДБІЩЕ: Підбиралось дуже просто: кому що подобається і на чому хто хотів грати.
Ми не комерційний гурт, і контракти ні з ким не підписуємо. Ми робимо, що нам
подобається, іноді додаємо інструменти.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Наскільки в Україні є попит на таку музику?
КЛАДБІЩЕ: Коли ми почали, думали, що будемо дуже вузьким гуртом і грати будемо на
Хелловін для 10 готів. Але виявилось, що попит є, нас кличуть на фестивалі, аудиторія
велика у великих містах здебільшого: Одеса, Харків, Львів, Київ. Часто приходять люди,
яким ми не очікуємо: діти, старі. Це загадка.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Якщо говорити про містику, ви вірите особисто в ці речі?
КЛАДБІЩЕ: У деякі вірю. Я вірю, що є світ звіданий, а той, який ще не достатньо
прописаний у підручниках, але він є. Колись електроенергію називали містикою. Зараз
ми так називаємо те, що ще самі не збагнули. Наприклад, привиди. Це якась субстанція,
про яку ми нічого не знаємо. Але вона є. Я бачила пару разів.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Кажуть прообразом Хелловіну були театралізовані костюмовані вистави
у Франції ХІV-XV століть. Це часи епідемій. Смерть була буденна, і ніхто не міг бути
застрахований. І тоді ж люди намагались надати смерті більш ярмаркового вигляду,
зняти напруження з теми, розважати нею. І ці п’єси стали популярні. Наскільки це для
України актуально?
КЛАДБІЩЕ: Я думаю, Хелловін ще раніше з’явився з часів кельтів. У принципі це не
тільки кельтів стосується. І в Мексиці ті самі тати. В українців була Велесова ніч. Багато
націй в різних країнах щось відчували в один і той самий час. У той час поверталося
колесо природи, і в ці дні святкували щось пов’язане зі смертю. Наскільки це для
України актуально? Я буквально вчора прочитала, що багато хто з християн засуджують
Хелловін і порівнюють із сатанізмом. Я не погоджуюсь. Саме в той час, коли Україна
переживає складні часи, коли багато трагедій, смертей і саме ставлення до смерті
треба робити розважливішим, позитивним. Це буде означати, що ми можемо навіть
просто розвантажувати психіку. І не сприймати смерть як кінець усього.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Оці всі заборони, які існували і в радянські часи, і зараз існують…
Християнська церква ненавмисно, але популяризує такі свята самою забороною.
Раніше до заборон світло і темрява сприймали як щось природне, як частину життя,
єдиного чогось. Але монотеїстичні релігії жорстко розділили де погано, де добре. Але
саме після такого жорсткого поділу церковники зробили так звану темну сторону
привабливою для певних людей. Людей приваблює тема містики, вампірів. Чому?
КЛАДБІЩЕ: Це приваблює людей, які не бояться свого темного боку. Тому що це, як
Юнг казав, коли людина пригнічує своє несвідоме, то воно вилазить у сферах життя. І
людина, яка відхрещується від темряви, рано чи пізно це її дожене незвичним чином.
Люди, які нормально, з гумором ставляться до цього, мають менше психічних проблем,

бо визнають існування темної сторони і не бояться на неї дивитись. Мають менше
проблем з цим, ніж ті, що у білому пальто.
ГЛУХЕНЬКИЙ: У часи своєї реконструкторської юності неодноразово чув від людей,
яких ми тоді називали цивілами, що відтворенням якихось неіснуючих речей, починаючи
від історичної реконструкції, того чого давно немає, і фантазійних тем ніби займаються
люди, які не можуть реалізуватись у реальному житті, які не адаптуються в житті. Це
правда? Чи були у вас конфліктні ситуації з так званими цивілами?
КЛАДБІЩЕ: Я зайшла у метро – і там бабуся з іконою, якою хіпстерів і мене крила.
Узагалі цим займаються люди різні. Можливо, комусь легше жити у вигаданому світі.
Але більшість тих, кого я знаю, реалізовані. Для них це просто хобі. Я займаюсь
реконструкцією в’єтнамської війни: техніка, форма… Багато чого туди треба. Лише для
того, щоб забезпечити себе необхідним, треба бути фінансово реалізованим, бо це
дорого. По-друге, якщо людина не реалізована і не контактна, вона не зможе грати у
команді. Навпаки – це всі реалізовані люди.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Добро і зло. Наскільки ви розділяєте ці поняття?
КЛАДБІЩЕ: Треба взяти якесь мірило. Якщо є якийсь еталон?
ГЛУХЕНЬКИЙ Суспільно політичне життя. Як ви визначаєте свою сторону?
КЛАДБІЩЕ: Я намагаюсь не робити зла іншим. І передусім не даю ображати себе. Є
хороша заповідь – стався до інших, як ти хочеш аби до тебе ставились.
ГЛУХЕНЬКИЙ: При цьому все одно це вже не філософія хіппі. Я знаю багатьох
реконструкторів, які з 14 року стали активними захисниками країни. Були на Майдані. Та
сама історія – у пострадянські часи люди з неформальних тусовок, як вони казали, люди
світу, люди поза політикою, вони абстрагувались. Зараз якась еволюція відбулась,
поляризація. Наскільки це по вас пройшлось?
КЛАДБІЩЕ: Можна казати, що ти громадянин світу, коли все нормально, і війни в домі
твоєму немає. Цього разу багато людей зіткнулись з війною: родичі, друзі, майно. Мені
особисто імпонує, що люди розуміють: вони мають відповідальність за себе і свою
безпеку і думають не про хіпі-речі, а беруть зброю і захищаються. Це інстинкт
гуртування. Як на мене, українці дуже індивідуалізовані. Ми особистості всі. А війна, яка
нас спіткала, нас об’єднала і змушує гуртуватись, аби дати відсіч.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Я розумію, ви цікавитись тим, про що співаєте. У вас є кельтська
цивілізація, південно-центральна американська цивілізація і багато північно
американської. Чому ці регіони?
КЛАДБІЩЕ: Якісь фільми, які дивилась у дитинстві. Ми виховувались у 90-ті, 2000-і роки,
коли Голлівуд до нас прийшов. А європейське кіно ще не дійшло. Така англо-саксонська
культура. Був вплив.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Хелловін сам по собі… Щороку соцмережі вибухають у дискусіях:
потрібно чи не потрібно святкувати? Дурня для маркетологів. Християни кажуть, це від
сатани… Але все ж таки чи прижився Хелловін у нас?
КЛАДБІЩЕ: Так. Розмірковувати можна довго. Хай самі люди визначають, потрібно їм чи
ні. Якщо ні, то все зійде нанівець. Але ми бачимо щороку все більше вечірок, все більше
людей приєднуються до святкування. Людям подобається. Можна на все сказати
комерція. Ми хліб їмо, але це не комерція, а хліб. Людям потрібні вечірки, розваги, щоб
не збожеволіти.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Дуже багато залежить від того ж вміння подати і показати. Ковбої –
бандити, які бігали і стріляли один в одного. Але образ, донесений через кіно і книжки,
став популярний. Самураї – та ж історія. Чи Україна має щось, якісь містичні образи, які
можна популяризувати, донести світові?
КЛАДБІЩЕ: По-перше Карпати і Закарпатська область – насичені мольфарами,
мавками. Непахане поле для експорту. Якщо брати середню українську містику, то вона

насичена образами. Американська готика – це чорти, відьми, привиди. Загалом що у
всіх.
ГЛУХЕНЬКИЙ: А чому так? Глобалізація? Чи якщо заглибитись в образи, то можна
побачити, що образи у різних народів перетинаються. Назви інші, просто по-іншому
виглядають. Але відповідають за ті ж функції. Чому так сталось, на вашу думку?
КЛАДБІЩЕ: Тому що люди однаково бояться в Японії, США, Україні тих самих речей.
Тобто дитина боїться, що мама її кине, мама боїться, що мама пропаде.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Тобто це психологічно обумовлена річ?
КЛАДБІЩЕ: Думаю, так.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Перевертнів ніхто не бачив, вампірів також. Можливо, ті перевертні
чикатили. Просто раніше їх люди так уявляли.
КЛАДБІЩЕ Якщо взяти там нашу Верховну Раду. Зараз дивишся телевізор – і це
страшніше, ніж ті ж чорти. Люди перестали боятись уособлення конкретного зла, а
більш бояться абстрактних понять: війна. Інфляція. Це страшніше чорта. Бо його можна
потравити, а інфляцію як?
ГЛУХЕНЬКИЙ: На ваш погляд, що відбуватиметься з нашим суспільством? З тими
процесами, які є. Я маю на увазі, що з одного боку сегментація відбувається, а цього
раніше не було, і всі були однакові в школі, в армії, не виділялись. Зараз навпаки. До
чого ми йдемо і світова культура?
КЛАДБІЩЕ: Зараз ми переживаємо час, коли не багато субкультур, а коли субкультури
щезають, кожна людина одночасно може бути в десяти іпостасях. Водночас і ре
конструктором, і готом, і ходити в церкву на вихідних. Раніше, якщо ти панк то все:
ірокез, порвані штани, а зараз людина може дозволити більше. На аліекспресі легко
замовити собі костюм. Люди мають фізичну і фінансову можливість, та й спілкуватись
легше через інтернет. Людина стає мультикультурною.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Це новий виток культурного розуму? Як ви зауважили західний світ був
індивідуалістський а східний колективістський. Зараз ми отримаємо перемогу
колективізму?
КЛАДБІЩЕ: Це не зовсім колективізм. Людина залишається особистістю в рамках
субкультури. Вона сама обирає ким бути, її не змушують. Мені здається це
інформаційна складова. Людина отримає інформацію завдяки інтернету і вона може
швидко конектитись з іншими людьми і доносити свою думку. Ми йдемо не до
колективізму, де всі безликі, а колективізму різних особистостей.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Якщо раніше глобально людство було абстрактне поняття, зараз якісь
соціальні, екологічні поняття випливають у щось конкретне, що можна помацати.
Показати і кому завгодно пред’явити. Як ви надалі бачите розвиток особистості?
Раніше, умовно, кажуть, люди були глибшими. Інтелігенція 19-20-го століть. Це люди з
глибокими ґрунтовними знаннями в різних сферах з архівами в голові. Зараз часто
людина розбирається у всьому і глибоко ні в чому.
КЛАДБІЩЕ: Якщо не буде глобальної війни, а розвиток продовжиться, і ми
еволюціонуватимемо,то ми поділимось на дві групи. Люди, що еволюціонують… А інша
частина, більшість, що підֺ’єднається до віртуальної реальності, яку для них створить
меншість. І вони проводитимуть своє життя, дивлячись цю картинку, їх більше нічого не
буде цікавити. Багато людей не хочуть думати, створювати, а лише споживати. За сто
років ми поділимось на активних винахідників і пасивних споживачів.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Зло можна перемогти? Чи це частина людської природи?
КЛАДБІЩЕ: Людство перемагає ці всі речі. Якщо ми подивимось, які були цінності 100
років тому, то зараз просто небо і земля. І всілякі конвенції і соцпрограми. Не скрізь
працює, але у порівнянні з тим що було… Наприклад, парад людей з нетрадиційною
орієнтацією. 100 років тому побили б. Так само як і за веганство. А зараз рухи є великі,
які за це борються. Тобто гуманзім перемагає.

ГЛУХЕНЬКИЙ: Років триста тому веганів би спалили. Ну дійсно. Якщо говорити про те,
як ви святкуєте Хелловін?
КЛАДБІЩЕ: Ми з гуртом Цвинтар святкуємо його на сцені. Цього року ми не виступаємо,
ми зсунули виступи. Але однаково не святкуємо якось особливо. Спечу пиріг
кельтський.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Конфлікти на тему містичної історії. Кажуть, що людей які цікавляться
містикою, вважають пацифістами певними, бо вони сублімують якимось чином.
Наскільки це правда? Наскільки ці люди схильні до простих смертних гріхів?
КЛАДБІЩЕ: Як і будь-які люди різні. Є схильні до поганого, є ні. З мого досвіду, люди які
цікавляться містикою, це рідка йде за антуражну частину. Це просто образи. Але якщо
копнути, то лише зовні. Дома то махровий халатик і капці теплі.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Музика. Чи виходите ви за межі України?
КЛАДБІЩЕ: Так, ми зараз почали активно знімати відео. І ми хочемо потрохи рухатись у
бік заходу. У Польщу, Чехію. Є крутий фестиваль у США – альтернативне кантрі, темна
сцена. Оскільки таких, як ми, гуртів мало, ми думаємо що в нас є потенціал представити
Україну.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Наскільки у вас перетинається: вірші, і сторона, де ви займаєтесь
музикою?
КЛАДБІЩЕ: У мене свій музичний проект, де я виступаю сольно. Але фокус нині на
групі. Мені подобається писати українською для гурту. Написання пісень цікавий процес.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Коли ви творите щось нове, наскільки це дискусійно всередині
колективу?
КЛАДБІЩЕ: У нас не конфліктний гурт. Ми товаришуємо по життю. От якщо я написала
пісню і хочу щоб вона залишалась саме такою якою її, написала, далі гурт вирішує.
Може, скаже: нам так не подобається, і я скажу: ОК, я сама співатиму на власних
виступах. Може, хтось принесе пісню. Усе дуже чесно, ніхто не ображається. У нас
немає лідерів. Це гурт, ми рівні.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Чи є у вас нові теми і напрямки, над якими ви працюєте?
КЛАДБІЩЕ: У нас період, коли ми пишемо новий альбом. І ми зрозуміли, що в нас
багато пісень мають соціальний підтекст. Тексти стали більш соціальні. Ми навіть цього
не планували.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Ви на щось рефлексуєте?
КЛАДБІЩЕ: Пара нових пісень стосуються насилля над жінками і замовчування цього.
Це існує в суспільстві, і ми рефлексуємо, так. Хоча ми не планували, але маємо тексти.
Є про війну також.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Ваше бачення, що нас може чекати як суспільство? Оптимістично,
песимістично, ймовірно.
КЛАДБІЩЕ: Мені здається, нас чекає хунта. Військовим набридне, і нас захоплять. Усі
ризики розумію, але просто, дивлячись куди все йде, то все рухається до хунти.
ГЛУХЕНЬКИЙ: Тобто поняття необхідного зла і поняття необхідного насильства вам
прийнятне. Ви особисто до цього готуєтесь?
КЛАДБІЩЕ: Я не буду озвучувати свої схрони.
ГЛУХЕНЬКИЙ: На жаль, ми не дізнались найголовнішого, я про схрони. На цій
оптимістичній ноті бажаю всім бути оптимістами. Розвивайтесь, бути хорошими людьми.