ГромадянинUA. ветеран-доброволець Дмитро Куліш

34

Дмитро Куліш, боєць батальйону «Донбас».
Про Іловайськ, фронт і полон.
АНДРІЙ ГЛУХЕНЬКИЙ
Доброго дня, ми зараз в гостях у Дмитра Куліша, бійця-добровольця, людини, яка
пройшла фронт в рядах підрозділу «Донбас» Іловайськ, полон і загалом з такою
яскравою біографією. Ми у вас на роботі, Дмитре. І я хочу поговорити про біографію
вашу і світогляд. Громадянин – передусім це людина з відповідальністю, що
долучається до процесів, що відбуваються. Ви не одноразово долучались. Коли ви
зрозуміли, що вам не байдуже?
Це навіть важко сказати. Я скажу, коли почав. Під час Майдану дуже було велике
переконання, що все йде неправильно. Потім події в Криму. Доля звела з хлопцями з
батальйону Донбас, і все пішло.
Як змінювалися ваш світогляд і переконання за останні 5 років?
Я думаю що не змінилися. Бачення випрацьовується від подій і того, як воно йде.
Людина росте, і неможливо перескочити 5-10 років. Весь шлях треба пройти. Так і доля
держави. Мають відбутися певні процеси, щоб досягти результату. Що швидший
результат, то тоді він менш досконалий.
А взагалі мені цікаво, наскільки на практиці підтвердились речі на фронті, що були на
Майдані. Часто кажуть – розчарування, ми очікували іншого. Як ваше оточення каже?
Розчарувань немає. Кожен думає на своєму рівні. Примарне бачення дає розчарування.
У мене його нема. Я вважаю, відбувається такий поворот в історії держави, що він йде
більш м’яко, ніж могло бути з мінімальними втратами на війні зокрема. От багато кажуть:
дайте вказівку – і за 4 години закінчимо війну. Можливо, так. Але які будуть наслідки
такого рішення? Негативні. Так само у політичних і фінансових процесах. Для того, щоб
якісь гроші виплатити, їх треба заробити. А в нас частина території не платить податки.
Я думав, буде гірше.
Якщо говорити про майбутнє, що буде далі?
Знову ж таки, залежитиме від ситуації. Я можу сказати, як би мені хотілося, але як буде,
ніхто не може знати.
Взагалі для українців ця війна на виживання для кожного. Вона світоглядна,
інформаційна, і багато хто говорить, що вона почалась набагато раніше. Чи
виграємо ми світоглядну війну?
В Україні на сьогодні народом було обрано два президенти – Ющенка і Порошенка. До
цього були ставленики, і наш сусід намагається завжди поставити свого тут.
Ми з вами спілкувались про Німеччину. Порівняйте. Якщо ми говоримо, що йдемо від
Росії до Заходу, наскільки Україна зараз відрізняється від Заходу, і чи є в нас зрушення
в той бік?
Ну, Україна від Заходу принципово відрізняється. Передусім підконтрольністю влади.
Там також є свої фінансові інтереси для держави. Якщо дивитись правді в очі, то
будівництво Потоку-2, Німеччині вигідне, тому вони намагаються говорити: ми за вас,
але газ нам також потрібен. Люди там інші. Не під кимось, а живуть за рахунок власної
праці, а тому живуть для себе. Вразили пенсіонери 80-90 років, але вони живі. У них
нема фінансових і медичних проблем. Так, щоб в нас все погано, то також ні. Є нюанси.
І в нас багато чого робиться. Мабуть, тут корупційна складова. Але ж там така система
300 років, а тут 28. Щось міняється, але люди в нас ті самі залишаються. Для себе бачу:
деякі процеси пішли в небуття, але інші у процесі, і їх не зробиш за день. Зміни йдуть.
Навіть демократія в нас. Її настільки багато, що кожен може відкрити свій рот. Такої
демократії надто багато.

Так і спілкуючись з різними людьми розумієш, що все було не марно. Усі події слугували
фундаментом наступних. Коли ви усвідомили, що ви українець, і що для вас це є?
Це завжди було всередині. Це як усвідомити, що ти чоловік і маєш робити чоловічі речі.
Єдине – переоцінив ставлення до військових офіцерів. Я знайомий з багатьма. Вони
пройшли шлях від лейтенанта до полковників, але більша частина з них не брала
участь ні в АТО, ні в боях, і для мене не зрозуміло, як людина закінчила військову
справу, отримала офіцерське звання, а коли війна, то ця людина не пішла. Для мене це
незрозуміло.
Насправді в суспільстві так само відбувалось. До Майдану були люди, які цікавились
військовою справою, спортом. Але почався Майдан, і більша частина з них здулась.
Навпаки мирних професій, як виявилось, готові боронитися і битися, жертвувати. Як
так сталося? Чи є у вашому оточенні такі люди?
Так. Спортсмени, мої знайомі. такі були.
У нас, українських громадян, критичне мислення, починає формуватися. Ви сказали, у
вас ідеалізму не було. Але я пам’ятаю, на Майдані люди проходили певні етапи. Через
Януковича, Крим багато хто почав розуміти що все не буває так просто. Але, як
показує життя, ми залишаємося наївні, судячи з політичних перегонів.
Прагматичними люди не стають. Ведуться на лозунги. З іншого боку як їм мислити, якщо
всі ЗМІ подають інформацію: хто як платить, так і подає музику.
У нас люди не привчені за контент платити. На жаль, люди люблять халяву, а сир у
мишоловці лише.
Люди не звикли користуватися мізками. Вони звикли, що за них думають. Єдине, що
треба, взяти червоний прапор і походити, де скажуть. Для прикладу, я не розумію, як
люди роблять свій вибір, якщо у людини досягнення в одній сфері. Я, наприклад,
зроблю класний мультфільм, але це ж не значить, що я зможу зробити операцію на
серці. Людям, що роблять такий вибір, нехай операції робить доктор Хаус.
А молодь? Вона інша?
У мене малий досвід, але вона не така, як в Донецьку. Тут молодь десь промовчить,
схитрує, але за нашу молодь я маю гордість. Бо навіть дивлячись на проплачені
мітинги, їх там мало. Там пенсіонери й аморфні лише люди. Якщо раніше студентські
мітинги були, то зараз студентів мало в таких мітингах.
Дмитре, дивіться, ви почали говорити про Савченко і Рубана, коли говорити про це
ще боялись. Я знаю, що ви перетинались з цими героїчними звільненнями, що
приписують Рубану особисто. Ваші батьки з ним зв’язались, і він почав їм
розповідати.
Ну, то було так, що людина не знала, що це випливе, бо бачення мого звільнення не
було. Зовсім по-іншому сталось. У перший день, коли вийшов з полону, я сказав, що
ніякий не генерал. Те, що було правдою. Далі – а чого ви так думаєте? А Рубан
повивозив же всіх контрактників під патронатом Медведчука. Якщо, для прикладу,
Збройні Сили чи підрозділи якісь добровольчі – полоненого міняли на 10 на 20, 30
людей, то Рубан робив це в зворотному боці, він їхніх 20-30 міняв на одного нашого. Ну,
добре, ще назбираємо. Але суть в тому, що доказову базу для судів контрактників, він
повивозив. Особисто я перетнувся з ним під час обміну. Втрутився Рубан. Обмін був
зарубаний таким чином. Ці люди були все одно звільнені. Але якщо була форма 12 на
13, то Рубан зробив це наших 8 на їхніх 17. І причому це були такі люди, що за одного
їхнього вони пропонували шістьох. Деякі з держструктур тоді заявили, що в обмін
втрутились непрофесіонали. Вони мали на увазі мене. Тоді знову ж таки в нас із
Рубаном відбулась остання телефонна розмова, Навіть після того, як з доказами
Рубана і Савченко було ув’язнено, і докази були доведені, але для нашого рабського
мислення було недостатньо. Навіть зараз хтось каже, що їх влада боїться. Ніхто їх не
боїться. Але всьому свій час.

Чи були вам погрози з боку Медведчука?
Саме від нього ні. Оточення… Потрібно розуміти, хто я, і хто Медведчук. Але на
сьогодні я думаю, що Медведчук це злий геній, і його політична особистість в Україні іще
покаже себе, бо п’ята колона працює в нас ефективно. Медведчуківськими агентами
просякнуті силові структури, олігархат. І його бояться.
Ваше бачення – які завдання для нашого громадянського суспільства?
Воно в нас розірване, тому і завдання для нього залежно від їхнього бачення і позиції.
Одні будуть за Росію, інші патріоти. Голосування на виборах – то маркер. Після поїздки
Бойка в Москву і заяви політиків з цього приводу можна робити оцінку, що нас буде
чекати. Я б не чекав внутрішньої кризи в Росії, а робив би кроки всередині країни. Якщо
взяти сільський приклад, то курку, що не несеться, не триматимуть. І я не розумію, чому
проросійські політики тут ще? Якщо вони ведуть проросійську риторику, то це державна
зрада, і я не розумію чому закон мовчить. А тому, що все зав’язано на владі і грошах, на
домовленостях про квоти і портфелі.
Є розмови, що зараз відбувається дискредитація добровольчого, волонтерського
руху, і багато хто говорить – це анахронізм і вже зараз вони не потрібні, лише
об’єднання під держструктурами.
Ну як було в 14 році, то не панацея. То були однодумці, які сплотились. Але вони не є
професіонали. Це не той контингент,я кий закінчував училища військові. Мотивація
державності, що своє не видам то одне, а щодо дискредитації, кажуть що ваш Донбас
там не був, там не був… Лисичанська не було, Попасного не було.. Ще й взяли
Первомайськ. Ми його не й брали. Брехня доходить до бар’єрів, а потім нема про що
брехати і брешуть далі. Це було прогнозовано. Знову є моменти саме іловайської дати
Чому він ніде не випливає? Недолуге командування не покаране, воно не визнає
провини і навіть бояться про той Іловайськ щось говорити. Багато неправдивої
інформації навколо. Але світова практика показує, що ревізія буде. Учасники подій
дадуть свідчення, і буде проаналізовано, хто втік, хто ні. На моє переконання, якби не
було дезертирства, то не було б таких наслідків. Бо відійшли, покинули позиції, з цими
мінськами поздавали території, недолуго спланували Дебальцеве і по-дитячому
списали на одну особу. Будуть винні покарані і ті хто брав на себе більше, ніж мав
взяти. Після закінчення війни, на моє переконання, після нашої перемоги, Росія ще буде
всім платити, кому тільки можна і ще й Крим нам поверне. Експерти зовнішні кажуть, що
в Росії не вийде як в Сирії не вдалось.
Ви продовжуєте спілкування з хлопцями на передовій?
Спілкування багато. Побратими розійшлися по різних підрозділах, і поки я займаюсь
волонтерствам і питаю, що треба? То вони кажуть все. Є проблеми, але якщо
порівнювати з 14-м роком, то небо і земля. Якщо говорити про бої, то зараз багато
інформації в Інтернеті про знищення точок терористів, є заяви з того боку. Вони на
сьогодні бояться, роблять точкові удари. І по озброєнню, розробляється, водиться і це
вже багато.
Наскільки серйозна загроза з приводу повторення ситуації Іловайську, Дебальцевого?
Це загроза більша, ніж тоді у 14-му році. Тоді вони не думали, що добровольчі
батальйони завдадуть такий ущерб їхній армії. На сьогодні ми маємо загрозу від
Білорусії, через яку вже заходили росяни і аж до Придністров’я, де стоять дві російські
армії. Потужна загроза, сили великі на кордонах зібрані. Там важко нам тримати позиції.
В нас немає достатньо сили, щоб воювати зі збройними силами РФ. Оборонятися – так,
але воювати – ні. Якщо вторгнення, ми без НАТО не переможемо, бо чисельна перевага
в них.
Якщо говорити, що війна гібридна. Росія спочатку розхитує регіон, а потім кидає
спецпризначенців. І ситуація була показова в 14-му році в Криму і на Донбасі.
Виявилось, що співробітники міліції переходили до ворога, СБУ, адміністрація.

Я б не називав війну гібридною. Так, нові методи, але то все одно війна. Я б її назвав
такою, що наполовину не військовими методами ведеться.
Скільки в тилу в нас латентних колаборантів?
У нас їх зараз більше, ніж раніше. У цьому 19-му році ця загроза більше, ніж у 14-му
році. Тоді вона не була готова душити нас. Чому? Знову ж таки я розмовляє з людьми.
Але ми відходимо від Росії, в нас менша торгівля, в нас є сім’ї, чиї родичі загиблі на
війні, у людей відкрились очі, дістають архіви. Російська історія – то суцільна брехня з
крадіжками і перекручуванням. Вони все крадуть. У них все побудовано на брехні. Росія
погано закінчить, бо лізти в інші держави – добряче дадуть і платити змусять. А ми різні
з росіянами. У нас інший менталітет.