Люди серед нас

31

Сергій Рістенко – фотограф
Сергій спостерігає за людьми. Вихоплює когось поглядом і завмирає. Для нього такі люди – картини, які він пише чи не щодня. Сергій фотохудожник. Його роботи про життя. І він вже встиг стати знаним, а на його нові фотографії чекають тисячі фанів.
Насправді, більшість людей відчувають самотність, особливо літніх, стверджує хлопець. А саме їх Сергій любить фотографувати найчастіше. Сергій вміє фотографувати їхню душу. Каже, слід лише поговорити з людиною аби та розкрилась, бодай 10 хвилин. Коли ж вони отримують увагу та змогу висловитись, бодай з незнайомою людиною, то розкриваються з зовсім іншої сторони, а буває розказують незнайомцю неймовірні історії, які Сергій потім ще довго перекручує у своїй пам’яті.
Сергій з родини фотографів. Іще його прадід робив світлини у Першу світову війну. Фотографією захоплювалась його сестра. Його ж перше знайомство із справою відбулося десь у 8 років. Тоді фотографія для нього здавалася якимось чарівним заняттям, де були присутні містичне червоне світло, зображення, яке з’являлось на папері буквально з нічого, скляні лінзи зі своїм переламаним світом, шкіряні футляри, дерев’яні штативи. Однак, уваги хлопця, нехай навіть до такого хвилюючого дійства, вистачало не на довго. Сергій на той час мріяв стати лісником. І навіть вже приглядів собі ліс де було б добре поставити дім і боронити дерева від знищення. Перші фотографії Сергій зробив під наглядом сестри. Вони йому не надто подобалися, однак науку про фотомистецтво, той схоплював на льоту і швидко засвоїв тонкощі справи.
Нині вже його сім’я – дружина і дочка є його ідейними натхненниками. Вони його підтримують, іноді критикують та надихають на пошук. Часто заради хороших кадрів Сергій виходить з дому удосвіта. Каже, це його найулюбленіший час, коли місто напівпорожнє, коли іще немає метушні на його вулицях, а повітря буквально сяє своєю чистотою.
Коли Сергій обирає, яку людину сфотографувати він покладається на свої внутрішні відчуття. Головне, аби та його зачепила. А ще важливе місце. Для Сергія таке – Поділ. Старі будинки, вулиці, вони самі мають душу, історію та характер. А тому Сергій часто шукає обличчя саме у цьому районі столиці.
В силу своїх одеських коренів, Сергію не важко розговорити людину. Він легко заводить розмову, розпитує про життя. Іноді йому розказують неймовірні історії, які б могли стати сценарієм для голлівудського фільму. Фотограф не надто переймається чи їх розповіді справжні. Навіть якщо людина фантазує, це частина її внутрішнього світу, того світу, який Сергій і прагне побачити.
Одного разу Сергій зрозумів, що може своєю справою міняти долі. Якось він підійшов до старенької на Подолі. Розговорився та дізнався її історію. Їй було 86 і вона була родом з цього району, але вже багато років мешкала на Відрадному. Але любов до Подолу майже щодня кликала її до низу Києва. Тут вона годинами сиділа на лавці, споглядала місто, людей і про щось своє думала. Тоді Сергій сфотографував її виклав світлину у соціальній мережі. Під фото він написав, що у бабусі скоро день народження і знайти її можна на Подолі. За декілька днів фотограф знову працював там де її побачив. Бабуся була вже не самотня. До неї підходили люди, вітали і дарували якісь подарунки. Сергій про себе сміявся. Йому було приємно, що його фотографія додала тепла у життя цієї літньої жінки.
Серед інших історій Сергія є чимало прожитих життів киян. Кожна з цих оповідей цікава для нього. І щоразу він дякує людям, які відкривають йому душу та дозволяють сфотографувати її світло. Шукати ж його він радить у буденних речах. Адже ті не такі прості, як здаються на перший погляд.