Співати

20

ОЛЕКСАНДР БАРЛЕБЕН
СПІВАТИ
Олександр виріс у співочій родині. Майже щовечора дорослі збирались колом і співали.
Тоді ще малий Сашко слухав пісні, розповіді про те, якою неймовірно талановитою у співі була його прабабуся та й сам намагався співати. З часом музика стала невід’ємною частиною його світосприйняття і тим світом, в якому Сашко завжди почувався затишно і спокійно.
На сцені хлопець дебютував у першому класі. Пам’ятає, за кулісами у нього трохи тремтіли коліна, та, коли став перед глядачами, відчув, що він там, де й має бути, а музика приносить йому неабияку насолоду. Сашко не полишав мікрофон аж до старшої школи. Тоді ж почав брати участь у музичних виставах. Але в 9-му класі у нього почалась вікова мутація голосу, і деякий час довелось утримуватися від співу. Тоді ж він чи не вперше задумався про майбутнє: ким бути.
Олександр виріс у родині військового і виховательки дитячого садка. Хоч батьки і підтримували захоплення музикою, проте завжди ставилися до нього як до хобі. Вони ж спонукали сина шукати більш серйозну професію, що дасть стабільність і можливість заробляти на життя.
У той час до школи прийшли представники Академії СБУ і запропонували учням пройти тести. Олександр успішно виконав завдання і згодом вступив до Академії. Перший спомин Олександра: його поголили. А потім – п’ять років студіювання. Хлопець вдячний альма-матер, адже вийшов звідти високоосвіченою і фізично здоровою людиною. Там же Олександр знову почав співати і вперше задумався, а чи правильно він обрав для себе професію. Однак відповідно до умов навчання він мусив відпрацювати п’ять наступних років після закінчення Академії в лавах СБУ.
Після отримання диплома Олександр працював у Києві у військовій контррозвідці.
Займався розслідуванням злочинів у сфері військово-промислового комплексу. Робота йому подобалась. 2015 року хлопця разом з товаришами відправили у відрядження в Донецьку область. Там він брав участь в обміні полоненими, виконував інші завдання.
Каже, саме ця поїздка його дуже змінила. Ані він, ані його товариші не знали, чи повернуться живими. Геройство і подвиги тоді стали буденними, а емоції втратили свою гостроту. Гинули його товариші, не знав і Олександр, чи буде у нього завтра. Тоді ж до нього прийшло розуміння обмеженості часу життя. Він відчув, що здійснив свою місію і тепер більше нічого не винен тому вишу, який виховав у ньому чоловіка. Олександр захотів знову повернутися до музики. Звільнення зі служби у нього зайняло 7 місяців. За цей час йому не раз відмовляли. Казали, що втрачає стабільність, перспективу, погони, престиж і омріяні багатьма столичні квадратні метри. Та він був непохитним. Адже в його душі вже награвали зовсім інші ритми і не було місця військовій службі.
Коли ж Олександр знову опинився на сцені, він відчув себе вдома, там де він і має бути.
А квартира? Каже, що заробить на неї сам, музикою. Нині Олександр Барлабен разом зі своє командою готує до випуску перший альбом: англійською та українською мовами.
Після його доленосного рішення вже пройшло два роки. Каже, що не шкодував про зміну професії жодного дня. Він щасливий, а, значить, зробив все правильно.
Тим же, хто хоче змінити своє життя, Олександр радить робити це негайно. Адже кращого дня не буде, він вже настав – сьогодні.